Угода про асоціацію з ЄС: можливості та ризики

Асоціація з ЄС — 18.12.2017 - 16:03 — RomanK Переглядів: 2249

Поділитись:

Угода про асоціацію між Україною та ЄС (далі - Угода) вступило в силу в повному обсязі з вересня поточного року, хоча певні і, треба зауважити, значні і значущі його частини діяли в нашій країні ще з 2014 р З 1 січня 2016- го в режимі тимчасового застосування були впроваджені положення Угоди щодо розвитку зони вільної торгівлі. Положення цієї Угоди застосовуються і в інших сферах суспільних відносин, і зараз вже можна провести попередню оцінку процесу їх реалізації. Звичайно, позитивні перетворення присутні, але динаміка економічних показників не дуже оптимістична. Слід визнати, що успіхи досягнуті, але вони не є масштабними.

63_864.jpg (38.55 Kb)

Про це можуть свідчити незадовільні показники імпорту і експорту товарів між Україною та ЄС в бік зростання саме імпорту. Зокрема, за період з 2014-го по 2016 р динаміка дефіциту поточного рахунку платіжного балансу становила: в 2014 р - 4,6 млрд дол. США, в 2015 р - 1,7 млрд, в 2016 р - 5 , 5 млрд дол. Невтішна ситуація склалася і в першому півріччі 2017 го, оскільки дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в другому кварталі склав 2,1 млрд дол., а за відповідний період 2016 року - 1,8 млрд. до того ж з 2014 го по кінець 2016 р спостерігається стрімке зниження прямих інвестицій в Україну, а саме: з 53,7 млрд дол. до 36,5 млрд. Тільки за вісім місяців 2017 р спостерігається незнач вельних зростання прямих інвестицій до 38,5 млрд дол. Проте, за оцінками експертів, пояснюється він перш за все адміністративними діями з боку НБУ у вигляді встановлення обов'язкової докапіталізації іноземними банками українських дочірніх структур.

Статистичні дані свідчать про те, що існують певні економіко-правові чинники, що стримують вельми потужний потенціал Угоди. Серед таких факторів можна передусім виділити:

- низьку активність законотворчої роботи по імплементації правових актів ЄС в законодавство України;

- низький рівень відкритості ринків збуту на території ЄС для вітчизняних суб'єктів господарювання, що обумовлено незначними обсягами безмитних квот по групах товарів, які є пріоритетними для зовнішньоторговельних відносин (з одночасною забороною доступу на ринок ЄС з тими групами товарів, які є стратегічно важливими для розвитку експорту власних товаровиробників);

- наявність в тексті Угоди положень, реалізація яких створює певні ризики для національних економічних інтересів;

- істотні зміни, що відбулися в соціально-економічному становищі України в зв'язку з анексією АРК і військовими діями на Сході України з подальшим відходом окремих районів Донецької та Луганської областей з-під контролю влади України.

Коротка оцінка наведених негативних факторів дозволяє зробити ряд висновків, які, як видається, можуть закласти основу для розробки правових засобів нівелювання їх деструктивного впливу. Перш за все, є неприйнятними темпи як в цілому адаптації законодавства України до права ЄС, так і деталізації положень Угоди в національних нормативно-правових актах. Зокрема, Україна повинна імплементувати в національне законодавство близько 350 актів права ЄС, і з них 180 актів - до кінця 2017 р Чи вистачить можливостей і ресурсів у держави для виконання такого значного обсягу правотворчої роботи? Звітні дані свідчать, що, напевно, немає.

Адже моніторинг виконання Угоди за 2016 р показує, що у відповідному періоді із запланованих 126 директив ЄС були імплементовані в національне законодавство всього 36, при цьому повністю - тільки 23.

Втім, досвід окремих країн - членів ЄС переконує в тому, що процес адаптації національного законодавства може відбуватися значно швидшими темпами і на більш якісній основі. Зокрема, показовою потрібно визнати практику правотворчої роботи в Республіці Польща, де парламент і інші органи державної влади починаючи з 2000 р брали близько 70-90 нормативно-правових актів в рік. І в 2004-му, коли Польща здобула повноправне членство в ЄС, об'єм не імплементовані в національне законодавство актів ЄС дорівнював 2,9%, що є допустимим рівнем відхилення. За попередніми розрахунками, рівень відставання України в цьому напрямку становить близько 60%.

Змінити ситуацію на краще можна було б в разі залучення України до роботи установ Євросоюзу і попереднього інформування нашої країни про підготовку нових законодавчих актів у ЄС. Адже зараз Україна, не входячи до складу цих установ, жодним чином не може впливати на законодавство, яке приймається в ЄС і в подальшому має бути імплементовано в національне. Втім, така ситуація не характерна для всіх країн, що мають статус асоційованого члена. Наприклад, ЄС консультується з країнами Європейської асоціації вільної торгівлі (Ліхтенштейном, Ісландією і Норвегією) при розробці актів європейського законодавства. До речі, положення про обов'язковість проведення таких консультацій передбачено Угодою про Європейський економічний простір, в ст. 1 якого відзначається, що цей документ є «угодою про асоціацію».

Потрібно підкреслити, що стримування імплементації Угоди обумовлено і іншим не менш важливим фактором, що є наслідком несистемної роботи парламенту і уряду України. Зокрема, починаючи з 2012 р Кабінет міністрів України так не розробив річний план роботи по реалізації Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженої Верховною Радою України як окремий закон. У зв'язку з цим відсутній і звітність про стан реалізації програми адаптації, отриманих результатах, подальші шляхи по гармонізації законодавства України з правом ЄС і т.п. Не можна не погодитися в цьому контексті зі словами голови Представництва ЄС в Україні Х.Мінгареллі про те, що саме парламент і уряд повинні відігравати ключову роль в питанні імплементації Угоди. Але необхідно додати, що в цей процес має бути залучена і Національна академія наук України, як це, наприклад, відбувалося в Республіці Румунія. Зокрема, в 2000 р за підтримки ЄС було створено спеціальну установу - Європейський інститут, до складу якого увійшли вчені. Основним завданням цього інституту було визначено надання кваліфікованої допомоги парламенту і уряду Румунії в оцінці впливу законодавства Євросоюзу на різні галузі економіки, а також здійснення автентичного перекладу актів законодавства ЄС.

Домінування протекціоністських настроїв з боку ЄС потрібно визнати одним із ключових факторів, що негативно впливають на торговий баланс між Україною і ЄС. Зокрема, в ст. 4 Резолюції Європейського парламенту зазначено, що якщо відбувається з України товар імпортується на умовах, які призводять або можуть призвести до серйозних труднощів виробників з ЄС, мито на такий продукт може бути знову введена в будь-який час. Додатково в цій резолюції підкреслюється, що в разі недостатнього прогресу в протидії корупції, деформації конкуренції, введення Україною додаткових мит та інших обмежень для імпорту, неповаги до демократичних принципів, прав людини і основних свобод преференції можуть бути припинені або скасовані.

Але коли Україна намагається реалізувати захисні механізми щодо власних галузей економіки, то це сприймається офіційними органами ЄС як порушення вимог про неприпустимість торговельних бар'єрів. Показовим є приклад, пов'язаний з введенням Україною з 1 листопада 2015 р мораторію на експорт деревини в необробленому стані (зокрема, лісу-кругляка). На рис.1 представлена інформація про його позитивному впливі.

Зазначені обмежувальні заходи були обумовлені тим, що в 2015 р такий експорт приніс українській економіці всього 345 млн дол. Валютних надходжень, або 0,9% загальної виручки від експорту. Однак ця цифра абсолютно непорівнянна з масштабом втрат: за оцінками експертів, безконтрольна вирубка лісів призвела до зменшення показника лісистості з 16% в 1996 р до 11% в 2015-му. Для досягнення оптимального рівня лісистості в 20% в Україні на сьогоднішній день потрібно висадити нових дерев на території площею близько 2,5 млн га. На жаль, з невідомих причин ЄС не бере до уваги досвід інших країн з аналогічного питання. Так, в Канаді на законодавчому рівні заборонено експорт необробленої деревини, і саме ця принципова норма була відображена в Угоді про вільну торгівлю між Україною та Канадою. Цікаво й те, що у внутрішній політиці ЄС дотримується зовсім іншої оцінки процесів, пов'язаних зі знищенням лісових ресурсів. Зокрема, Польща, Словаччина і Румунія, які зіткнулися з аналогічними проблемами, припинили промислове вирубання лісу в Татрах і Карпатах. Більш того, Угорщина, Румунія, Австрія і Словаччина на державному рівні підтримують придбання української деревини, надаючи дотації фірмам, які поставляють необроблену деревину в їх країни, - від 25 євро за кубометр (Угорщина, Румунія, Словаччина) до 30 євро (Австрія).

У світлі зазначеного захист національних економічних інтересів є чи не найголовнішим завданням сучасних торгових відносин між Україною та ЄС. При цьому, як було сказано вище, переважають захисні механізми з боку ЄС. Зокрема, важко пояснити додатковий приклад нерівноцінність сторін Угоди, коли закріплюється положення про прямому заборону будь-якого виду експортних субсидій на сільськогосподарські товари, призначені для вивезення (ст. 32-1). Тоді як ст. 40-1 Угоди передбачено, що ЄС зберігає за собою деякі права на субсидії в односторонньому порядку. На жаль, можна навести ще багато прикладів, які демонструють приховані ризики Угоди для економічної системи України.

Одним з таких прикладів можна визнати зустрічні зобов'язання України та ЄС щодо зняття обмежень на вільний рух капіталів в межах політики лібералізації. Крім позитивних зрушень, такі заходи здатні призвести до вкрай негативних наслідків для економіки України. Зокрема, за підрахунками експертів, щороку з України в середньому виводиться 11-12 млрд дол. З цієї суми тільки у вигляді податку на прибуток має бути сплачено близько 2 млрд дол. На рік, або за нинішнім курсом 52 млрд грн. Це майже 7% від усіх доходів державного бюджету України на 2017 року і приблизно торішній бюджет Міністерства оборони України. На рис. 2 представлена інформація про позитивну динаміку зведеного бюджету за роками після введення обмежень на рух капіталу починаючи з 2014-го.

В цілому в межах Угоди повинні бути напрацьовані більш адекватних заходів, спрямованих на запобігання виникненню негативних наслідків лібералізації руху капіталів. Особливо потрібно врахувати думку експертів ООН про те, що саме лібералізація руху капіталів і фінансів, заохочується торговими угодами, привела до швидкого поширення кризи в 2008-2009 рр.

Слід зазначити, що Угода передбачає можливість проводити огляд досягнення цілей в будь-який час за взаємною згодою сторін (ч. 1 ст. 481). Це дає підстави для більш якісного перегляду змісту Угоди з урахуванням необхідності доповнити його окремою главою, присвяченій форс-мажорних обставин.

Очевидним є той факт, що з початком військової агресії з боку Російської Федерації економіка України знаходиться в більш пригніченому стані, ніж в момент підписання Угоди. Відповідно, взяті Україною зобов'язання повинні виконуватися з урахуванням можливостей вітчизняної економіки. Адже в заявлені в чинному Угоді терміни неможливо забезпечити проведення значних змін в енергетичному, промисловому, транспортному, сільськогосподарському та інших секторах. Тим більше що повинні бути переглянуті як обсяги, так і джерела фінансування проектів в згаданих секторах економіки з суттєвим збільшенням фінансових надходжень з боку фондів ЄС.

Також потрібно виходити з того, що наявність в Угоді глави про форс-мажорні обставини значно спростить дії сторін в неординарних ситуаціях, які можуть виникати в майбутньому, з відповідною економією часу і коштів.

Тільки системний, науково обгрунтований підхід дозволить всебічно оцінити нові зміни, максимально врахувати інтереси вітчизняних суб'єктів господарювання та забезпечити належні гарантії захисту їх прав та законних інтересів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Асоціація з ЄС

Угода про асоціацію з ЄС: можливості та ризики

Економіка Кремля за крок до колапсу

Якою буде мінімалка та прожитковий мінімум до 2029 року

Атака рф на Київ змінила рух транспорту

США відмінили частину антиросйських санкцій

Останні новини

Вибір редактора

Кордон між Іспанією та Гібралтаром припинив своє існування